«ФАКТ БУДЬ-ЯКОГО УСПІШНОГО ПОП-ЗАПИСУ, — стверджував Брайан Іно в літньому випуску Artforum за 1986 рік, — полягає в тому, що його звук є більшою характеристикою, ніж його мелодія чи структура акордів чи щось інше».Поява технології звукозапису та синтезаторів на той час вже експоненціально розширила звукову палітру композиторів, і музичний інтерес більше не був просто в мелодії, серіалізації чи поліфонії, а в «постійній роботі з новими текстурами».Протягом останніх трьох десятиліть композитор, художниця та екстраординарна граюча музика Марина Розенфельд створила бібліотеку дубляжів — тих рідкісних, цінних алюмінієвих круглих пластин, покритих лаком і надрізаних за допомогою токарного верстата, який використовувався для тестового відтискання вінілу для масового розповсюдження. скопійовано, що зберігає складові частини її чітких звукових ландшафтів: дзвін піаніно, жіночі голоси, синусоїди, клацання, тріск і тріск.Фрагменти завершених композицій також потрапляють на ці м’які диски, де під час повторних обертань вони деформуються, а їхні канавки зношуються.(Сучасниця Розенфельда Жаклін Хамфріс перетворює свої старі картини на рядки asciicode та наносить їх на нові полотна подібним аналогічним актом стиснення інформації).Скретчуючи та мікшуючи на своїх двох деках, які вона описує як «трансформуючу машину, алхіміка, агента як повторення, так і змін», Розенфельд розгортає свої дубляжі для безлічі музичних цілей.Звучання, хоч і не зовсім попсове, завжди впізнаване її власне.
У травні минулого року вертушки Розенфельда зустрілися з модульним синтезатором музиканта-експериментатора Бена Віди для імпровізації в Fridman Gallery, щоб відсвяткувати випуск їхньої спільної платівки Feel Anything (2019).Обоє не використовують традиційні інструменти, і метод Віди є діаметрально протилежним методу Розенфельда;хоча вона може використовувати лише бібліотеку попередньо записаних семплів (вертушка, за її словами, «не робить нічого, окрім відтворення того, що вже є»), він синтезує кожен звук наживо.Вийшовши з натовпу, двоє зайняли свої місця за своїми буровими установками.В інтерв’ю Віда та Розенфельд підкреслювали, що хоча хтось має розпочати шоу під час їхніх імпровізованих виступів, жоден із артистів не призначений керувати іншим.Того конкретного вечора Розенфельд підійшов, повернувся до Віди та запитав: «Ти готовий грати?»Кивнувши на знак взаємного визнання, вони пішли.Розенфельд чудово володіє своїми колодами та тарілками, її легка віртуозність виявляється в її спокої, коли вона тягнеться до іншого ацетату або так енергійно трясе ручку гучності, що ледь не перекидає склянку з водою.Ніщо в її виразі не вказувало на занепокоєння, що він може впасти.На відповідному столику, розташованому за кілька футів від нього, Віда вмовляв невимовні спалахи та тони зі свого величезного синтезатора за допомогою невеликих налаштувань і маніпуляцій бунтом різнокольорових патч-кордів.
Протягом перших п’ятнадцяти хвилин жоден виконавець не відводив погляду від своїх інструментів.Коли Розенфельд і Віда нарешті зізналися одне в одному, вони зробили це миттєво й обережно, ніби не бажаючи визнавати свою співучасть у акті створення звуку.Починаючи з 1994 року, коли вона вперше поставила Sheer Frost Orchestra із сімнадцятьма дівчатами, які грають на електрогітарах із пляшками лаку для нігтів, практика Розенфельд досліджує як міжособистісні, так і внутрішньоособистісні стосунки її часто ненавчених виконавців і захопленої аудиторії та сприймає суб’єктивність. стилю.Її інтерес полягає в тому, що ур-експериментатор Джон Кейдж негативно оцінив як тенденцію імпровізатора «повернутися до своїх симпатій і антипатій та своєї пам’яті», так що «вони не приходять до жодного одкровення, про яке вони не знають». »Інструмент Розенфельда працює безпосередньо через мнемоніку — немарковані дабплати є банками музичної пам’яті, які найефективніше розгортаються тими, хто найбільше знайомий з їхнім вмістом.Дійсно, вона часто використовує тонкі зразки фортепіано, інструменту, на якому вона була класично навчена, ніби розкопуючи репресовану молодість.Якщо колективна імпровізація наближається до розмови, де всі сторони говорять одночасно (Кейдж порівнював це з панельною дискусією), Віда та Розенфельд говорили ідіомами, які визнавали своє минуле, а також багато життів їхніх інструментів.Зіткнення їхніх звукових світів, відточене роками виконання та експериментів, відкриває новий пейзаж текстур.
Коли і як почати, коли і чим закінчити — ось питання, які обрамляють імпровізацію, а також міжособистісні стосунки.Приблизно через тридцять п’ять хвилин теплої, бризкаючої звучності Розенфельд і Віда закінчили поглядом, кивком і сміхом через неможливість зробити будь-який справжній висновок.Захоплена публіка викликала на біс.— Ні, — сказала Віда.«Здається, це кінець».В імпровізації почуття часто є фактами.
Марина Розенфельд і Бен Віда виступили в Fridman Gallery в Нью-Йорку 17 травня 2019 року з нагоди виходу Feel Anything (2019).
Час публікації: 13 вересня 2022 р